Il mio testo tradotto
Габріеле Адінольфі
ІМПЕРІУМ
Імперія була не тільки джерелом і атрибутом військового командування в
Стародавньому Римі, але також була свого роду осьовою прерогативою, такою ж,
як меч, фас і скіпетр, які разом представляли вісь усього світу. Спочатку це було
міцно пов’язано з жезлом ліктора в Стародавньому Римі, коли «бути королем»
означало насамперед бути королем (Rex) і священиком (Pontifex); свого роду
сполучною ланкою між видимим і невидимим, але перш за все міцною і важливою
опорою, наріжним каменем нашого світу.
Кожен, хто заволодівав Імперією, також отримував певні чудесні та надприродні
здібності, про які Юліус Евола писав: «Це дозволяє речам переходити з царства
можливостей у царство існування, чи то для перемоги у війні, чи для родючості, або
для впорядкованої послідовності пір року. Саме від Імперії походить Влада. Здається,
що ці поняття в першу чергу тісно пов’язані з функцією та сутністю дієслова augere
(augeo, es, auxi, auctum, augere), що просто означає «збільшувати» (багатство,
здоров’я, родючість тощо). Наприклад, від нього походить титул Август, яким
Октавіан проголосив себе в 27 р. н. Зараз європейська історіографія вважає
Октавіана засновником першої імперії. Однак Август у цьому випадку був лише
прикметником і писався як: «Augusto Agurio Roma Condita».
У Mому, що ми б назвали фундаментом ідеї імперії, Август здійснив піднесений
вчинок; пов’язуючи «урбські» традиції з необхідністю визначити якусь універсальну
центральність. Надихаючись фігурою дволикого бога Януса, прийомний син Юлія
Цезаря зміг нерозривно поєднати дві різні людські потреби. Він робив це через звичку
постійно шукати центр у всіх можливих справах. Завдяки реформі консульства, яка
де-факто залишалася в силі протягом усього існування імперії, і заснуванням посади
принцепса, який спочатку був просто трибуном з розширеними повноваженнями,
Октавіан виправдав очікування, які тоді ставив перед ним Рим. Універсалістські
очікування, однак, виправдалися, коли принцепс став божественною істотою (лат.
Divus), що забезпечило священний світовий порядок, який був водночас єдиним і
диференційованим, де могли існувати всі можливі творіння; боги і закони, які
користувалися великою свободою, якщо вони не порушували lus. До речі, тут варто
зауважити, що слово Ius асоціюється з дієсловом iubere (iubeo, es, lussi, iussum iubere),
яке, порівняно з дієсловом imperare, вказує на зовсім інше значення наказу, порядку та
утилізуючи його. Це так звана законодавча мудрість, яка походить безпосередньо
від Імперії.Це особливості римського Імперіум. Особливості, які передували йому історично,
оскільки вони були присутні як у римській монархії, так і в Республіці; вони сильно
відрізняються від усіх пізніших лише натхнених ними форм навіть у випадку
відповідності приписуваних титулів (і німецький кайзер, і російський цар походять від
Цезаря). Це риси, які сильно відрізняють Імперію від колоніалізму та імперіалізму,
оскільки останні мають тенденцію стандартизувати все, до чого торкаються, тоді
як Імперія, навпаки, забезпечує, захищає та посилює всілякі особливості у своїх
кордонах.
Це відрізняється з релігійної, культурної, моральної і навіть соціальної точки зору,
тому що в самій суті Імперії закладена концепція так званого цезаризму, яка
передусім базується на зв’язку між титулом трибуна, імператора та народу , який
зосереджується головним чином на захисті слабших і немічних.
Отже, продовжимо далі з цього пункту, щоб якнайкраще відповісти на дві головні
потреби нашого часу; зовнішні та внутрішні потреби. Наша головна зовнішня
потреба зараз — знайти «історичний» вихід із нинішньої цивілізаційної кризи та
кризи ідентичності в Європі.
Під «історичним виходом» я маю на увазі головним чином те, що він обов’язково
повинен бути ідентифікований і винайдений у потоці, в потоці нашої епохи, і в
вимогах і потребах, пов’язаних з нею. Нинішня динаміка, очевидно, є домінуючою, що
має виражатися в повазі до неї, а не через пасивний опір чи ностальгічний спогад про
те, що колись було. Така ситуація є не що інше, як заклик до примусової зміни
значення символів та подій, якщо ми вважаємо, що вони зараз йдуть не так, як мали
б.
Епоха глобалізації: глобалізм, потрясіння, злиття культур, транскордонні та
транснаціональні відносини, безумовно, стане ерою імперіалізму (або імперіалізмів,
пов’язаних в єдине ціле й активну систему), який з часом змете всі інші свободи. ,
ідентичності та всі відмінності в ім’я піднесення відмінностей і злиття їх в одну
велику будівлю, засновану на желатинових основах, просочених конформізмом. Як у
сенсі проявлених звичаїв, костюмів, так і жорсткості етики, етосу та правил
звичайної поведінки.
Яка тут наша альтернатива? Є лише одна: Імперія.Коли ми говоримо «Імперія», ми не обов’язково маємо на увазі конкретну і точну
політичну форму, а скоріше ми говоримо про відновлення справжньої імперської осі з
усіма її первісними привілеями без винятку.
Немає іншого способу створити легітимну альтернативу технократичному та
бюрократичному монстру, ніж вирівняти федералізм із його основами та створити
в Європі закон, який, в ім’я Auctoritas та Імперії, може бути єдиним, здатним
відповісти на неминучі вимоги, висунуті нами з настанням ери континентальних
союзів, нульового часу, супутників тощо, покращуючи всі характеристики нашого
континенту.
Але як?
Ми не обов’язково пропонуємо тут формально проголошену Імперію з одним чітко
визначеним Імператором, який би правив усіма нами. Скоріше йдеться про
необхідність слідувати певним вказівкам, які потім дозволять нам створити наш
власний Фундамент, щоб ми могли відстежити Mundus і встановити міцний
Порядок.
Щоб належним чином виконати це починання, ми повинні відновити зв’язок з річкою
історії, яка безперервно тече з 476 року. Саме тоді останній римський імператор
Ромул Агустул був змушений віддати трон Одоакру, потім відомому як король
Герулі. Насправді, однак, він був просто лідером іншого германського племені, в якому
Одоакр виконував функцію Одовахкра (що перекладалося як: «Великий майстер»).
Відтоді Імперія непомітно продовжувала цю спадщину, яка згодом перетворилася на
вісь гібелінів. Це нерозривно пов’язувало Рим і його протоісторичних предків
германців, які сприйняли всі імперські цінності. Вони почали виражатися протягом
століть, від Константинополя до Санкт-Петербурга, від Відня до Берліна, через
наполеонівський Париж, можливо, у менш галасливий спосіб, але все ж надзвичайно
солідний і стійкий.
Тому піднесення та посилення імперської осі означає перш за все визнання
доісторичних та історичних зв’язків між різними полюсами Європи, щоб вони могли
почати розвиватися одночасно, залишаючись відокремленими один від одного. З
такого знання і з такого визнання прийде вміння незмінно займати певні позиції,
відкидати часткові чвари та не повторювати дрібнобуржуазного шовінізму, щотільки йде на користь усякого імперіалізму, жодним чином не зміцнюючи власні сили,
єдність, автономію і, можливо, насамперед свободу.
Імперське, але не імперіалістичне бачення Європи передбачає, перш за все, бажання
зміцнювати власну владу та уявляти її експансію як на схід, так і на південь, не
втрачаючи її значення. Якщо це бачення починається з усвідомлення його
справжнього походження та коріння в концепції Міфу; воно також визначить межі
ідентичності та спорідненості, розпізнає контури емпатії та антипатії, які не
можуть бути довільно визначені індивідуальними прихильностями дифузного его, а
лише тим, що насправді є і що має бути.
Далі ми можемо зосередитися на створенні та розробці рішень, щоб уникнути
поточної кризи. У цьому тексті не місце для пропозицій, які ми вже кілька разів
детально обговорювали і які, ймовірно, ніколи не припинимо постійно оновлювати.
На цьому етапі варто зосередитися насамперед на самих основах. Мислити з
імперської точки зору означає зосередити свої зусилля на внутрішній осьовості, яка
завжди має бути присутньою в нас самих, оживленою ідеями історичної
трансцендентності, а не лише героїчної, що походить від наших індивідуальних
ідентичностей, які зливаються, але не зливаються в єдине ціле. як сказав би Екхарт.
Вони роблять це лише нагорі, роблячи нас людьми з вершини, а не просто
поглинаючими особами. Якщо це передумова, бо, чесно кажучи, я не бачу інших, які б
не потрапили в пастку Хаосу, тоді виходить, що імперська перспектива також
означає автономію та свободу.
Якість вказує на те, що є; до буття і субстанції. Усі ці ідентичності: соціальна,
культурна, антропологічна, кланова, племінна, регіональна та національна,
здебільшого виражаються в рисах чи прерогативах. Імперська логіка, за своєю
природою антизрівнялівка та антистандартизація, гарантує не тільки захист усіх
індивідуальних характеристик своїх підданих, але навіть їхнє піднесення. Таким
чином, і націоналізм, і регіоналізм найбільш сумісні та безпечні на цьому рівні. Ці ідеї
не виживуть сьогодні у своїй найпоширенішій формі, що означає або захист
економічних інтересів одна від одної, або втечу назад в історію через страх літати.
Вони можуть підтвердити своє відродження в переможному менталітеті
самовпевнених ідеалів, які гармонійно відповідають один одному, не відмовляючись
від власної сутності.
Імперське бачення, з іншого боку, є єдиним, що може гарантувати виживання
національної єдності в той час, коли національні держави починають відмирати,
оскільки воно гарантує, що ця єдність, яка зараз втрачена між тим, що вкорінене, і
тим, що не інституціоналізовано, не потрібно буде склеювати і перебудовувати за
допомогою якихось «Кодексів громадянства». До речі, у постякобінську добу навітьрегіони з минулим і специфічними особливостями, а не звичайні адміністративні
регіони, не можуть безпечно жити, культивуючи свою національну ідентичність, не
боячись, що врешті-решт їм буде відмовлено в ній і будуть змушені її зректися. В
імперській свідомості кожна якість може бути представлена та визнана на різних
рівнях – без необхідності посилатися або протиставлятися одна одній. Регіональне,
національне, імперське – це різновимірні поняття, які доповнюють одне одного
навіть у кожному з нас.
Внутрішня вісь з’єднує всі частини штока ліктора між собою. На цьому рівні
усвідомлення та дисципліни немає потреби в поширенні кодексів, правил і заборон,
які повторюються знову і знову в неможливій спробі об’єднати розрізнені частини
цивілізації, що перебувають у кризі сенсу.
Логіка, яка тримає разом окремі компоненти, є тією ж логікою, що тримає разом
Імперію. «Максимум свободи, максимум відповідальності». Це незмінно гарантує
автономію. Автономія тут буквально означає позбавлення від закону, який був би
шкідливим і руйнівним, приреченим на анархію в результаті відсутності
усвідомлення принципів, цінностей, етики та духовної ієрархії, яка диктує закон у
правильний спосіб. Сьогодні, як не парадоксально, без автономії моральна анархія і
несправедливість на всіх рівнях імперії неминучі.
В епоху нестримного конформізму, коли правила не виражають право, а
перетворюються на закони, які прагнуть бути однорідними, стає очевидним, що
вони загрожують ідентичності, свободі, економіці тощо. Це створює невпевнений,
штучний, невротичний і неспокійний організм. Відреагувати на цю закономірність
можна лише двома шляхами: дотримуючись у цьому аспекті старих звичок, що
означає поступову, але невблаганну тенденцію до розорення, або організовуватися
локально: як клас чи соціальна категорія. Імперська ідея, не лише концептуально, а й
історично, завжди сприяла і може лише заохочувати автономію, на противагу
імперіалізму, який, порушуючи саму назву, створює лише однорідні клітини, які
щонайбільше повторюють ціле. Імперська ідея за своєю суттю диктує таку лінію,
яка дозволяє місцевим структурам і відносинам розвиватися органічно і гармонійно,
а не атомізовано і атрофічно, як у часи Глобалізації. Також щодо цієї теми у нас є ряд
детальних пропозицій, які будуть обговорюватися в іншому місці.
Нарешті: тіло. Органічне суспільство, з яким тісно пов’язаний імперський ідеал, не
складається з індивідів і мас, ні масових індивідів, ні безформних соціальних класів,
нагромаджених один на одного, які черпають свою силу лише з брутальних
елементів, пройнятих негативним духом. Воно виникає через пропозицію та
здатність створити Організм, «Тіло», від якого походять слова корпорація такорпоративізм, точне значення якого є повною протилежністю тому, що зараз
розуміється під ним, як нав’язане нам нашими противниками. . Все це не має бути
гіпотезою, створеною самою собою, побудованою на основі теорій статі та
громадянства, а окремою особистістю, тісно пов’язаною зі своєю спадщиною та її
законною роллю, інтерпретованою не в чисто функціональному сенсі, а як частину
космічної гармонії. Це альтернатива всім формам матеріалістичного комерціалізму,
які існують зараз.
Імперський ідеал не можна сформулювати шляхом приєднання до Імперії, Autocrita ,
Якості та Автономії, але через можливість сформувати органічне суспільство, у
буквальному значенні, яке нав’язує слово Societas (як набір союзників) та учасників
Спільноти Органічної Долі. Зверху донизу, від влади до економіки, від
територіального до національного, імперський ідеал викриває, пропонує і хоче
нав’язати реальності досконалу й абсолютну альтернативу.
Формування політичної та законодавчої програми на основі передумов, які я описав
раніше, недостатньо, оскільки зараз ми живемо в часи роз’єднання, постдемократії,
де переплітаються різні типи сил і форми анархії. Це вже не час завоювання
Держави, від якого, остаточно набутими силами, змінюються й суспільства.
Сьогодні це ера дезорієнтованої та розпорошеної влади, а також розрізнених
областей соціального індивідуалізму, який поширюється на географічні відмінності,
економічний та лобістський егоїзм, який протистоїть «владі», оминаючи формальну
владу. Більше того, для тих, хто не має певної ролі в суспільстві, а це більшість
людей, єдиний вихід — об’єднатися заради добробуту та споживачів.
Для того, щоб діяти в цій реальності, ми не повинні зупинятися на виборчій
активності, а повинні боротися щодня без будь-яких вагань. Людина повинна бути
активною завжди, будь-де, на будь-якому рівні, зосередженою на тому, щоб
упорядкувати та організувати її так, щоб створити з неї повністю автономну силу,
завжди зосереджену, здатну протистояти всебічній силі, яка руйнує нашу свободу.
Це можна зробити, лише якщо уявити себе імперською сутністю і діяти так само.
Якщо імперська ідея буде успішно засвоєна та засвоєна, наша Невидима Імперія стане
нашим хребтом і водночас тією дороговказною зіркою, яка дозволить нам діяти
скрізь і за будь-яких умов.
Це підводить нас до другої найважливішої потреби нашого віку. До питання про
наше внутрішнє Я. Ера планетарного рівня: шкода, заперечення та придушення
свободи. Вона робить це в ім’я «свободи». Сексуальна та гендерна свобода, до якої
слід додати також генетичну свободу, незважаючи на проголошені наміри, мають
тенденцію стандартизувати та моралізувати правопорушення, які, однак, стаютьжорсткими та кодифікованими замість вільних. Тим часом, заперечуючи навіть
генетичну ідентичність і таким чином відкриваючи поле нескінченних можливостей,
їхні наставники хочуть розірвати всі зв’язки – все, що пов’язує не тільки людину, але й
суспільство з чимось глибшим і вищим. Сини ліберального прогресизму, які почали з
девізу «Заборонено заборонено», тепер починають забороняти все (від справжнього
кохання до куріння, від вживання алкоголю до вживання свинини), аби лише нав’язати
нам свої мутантські задуми. З фундаментальної точки зору: це повстання Утопії
проти Міфу, з точки зору символів і реальних посилань: це безформний телуризм,
який прагне помститися олімпійській маскулінності. Це єдиний справжній конфлікт
цивілізацій, про який ми повинні знати.
«Міф (нагадує Ернст Юнгер у «Трактаті про бунтівника») — це не історія минулого,
а реальність позачасової природи, яка знову і знову повторюється в історії». Тому ми
повинні почати зі зміни знака часу. Однак ми повинні пам’ятати, що ми живемо в
умовах диктатури, інакше й бути не може, оскільки нашими танцями керують
люди, які утопічно прагнуть весь час кинути виклик законам Космосу. «Більшість
(продовжує Юнгер) може діяти законно і водночас творити беззаконня. (…)
Зловживання може ставати все більш і більш жорстоким і зрештою перетворитися
на справжній злочин, спрямований проти конкретних соціальних груп».
З іншого боку, ця гадана нормальність, яку зараз називають політкоректністю, не
може витримати, якщо вона не підтримує її суть і не стосується «меншин,
переслідуваних, неконформних». Тому той, хто бореться за панування норм, за
справедливість і за правду правди, не може не знати, що він веде нерівну боротьбу з
тими, хто, диктуючи правила гри згори, тим не менше продовжує шахраювати.
А за цим ігровим столом ми можемо тільки програвати і програвати. Це правда, що
ми можемо здійснювати швидкі, нестабільні та ефективні рейди, але ми ніколи не
зможемо протриматися занадто довго. Якщо ми вирішимо це зробити, ми повинні
знати, що можемо програти. Як це було у Кіплінга: «Якщо йому доведеться
починати заново – він ніколи не зможе зітхнути проти втрати». Перша свобода і
перша автономія, перша сила і перша влада завжди в грі. Не покладайтеся морально,
економічно чи психологічно на ті потреби, які створив Левіафан, і не піддавайтесь
страхам, які він створив. Це єдина неминуча передумова для визвольного акту
перезаснування. Єдиний шанс імперських повстанців на перемогу полягає насамперед
у їхній здатності залишатися недоторканими до всіх можливих форм лестощів і
погроз. Щоб нічого не втратити, під час протистоянь вас не можуть привабити
мова чи жести людей, які не схожі на нас. Ми повинні знати, як бути в цьому світі і
вміти жити в ньому, не будучи від цього світу.Як запропонував нам Юнґер у своїх працях, йому довелося «піти в ліс», щоб ще
точніше й далі самому бути в лісі, що лежить посеред самого міста. Але ви не
можете піти в ліс один або навіть самі стати лісом, якщо ви не відновите гордість
за себе, якщо ви ще не відкрили коріння, яке дозволяє нам випрямити стебло. Імперія
– тобто внутрішня осьова спрямованість, яка стоїть понад усе – ось що робить це
можливим для нас.
І це є причиною того, що імперська відповідь, яка стане популярною і поширеною,
народиться в нашому світі як «елітарна» відповідь, яка, однак, всупереч тому, що
відбувалося досі, виходитиме від відкритої еліти – великодушної і здатної на жертви.
Знову Юнґер: «Будуть еліти, які боротимуться за новий вид свободи, ця боротьба
потребуватиме великих жертв і інтерпретації, яка не може бути меншою за її
гідність». Зокрема, слід усвідомлювати, що «до Міфу немає повороту назад; З міфом
можна знову зіткнутися, коли основи часу відходять від землі, у ситуації
надзвичайної небезпеки».
Ернст Юнгер також закликає нас завжди бути активними та присутніми. «Девіз
Rebel – «Hic et Nunc» (англ. Тут і зараз), бути повстанцем – означає бути вільною
людиною, діяти незалежно від інших». Hic et Nunc – тут і зараз. Ці два слова
означають Імперію в повній мірі, і якщо їй це вдасться, вона гарантує нашу свободу.
Хоча зараз бути вільним – це не право, а важке завдання, яке все менше
сприймається людьми. Але це зобов’язання, яке ми повинні взяти на свої плечі, хоча б
заради вірності нашим предкам і нашим нащадкам, яким ми повинні повернути і
справжню свободу, і справжню гідність.
Імперіум, Hic et Nunc; щоб забезпечити майбутнє наших людей, наших націй, наших
регіонів і нашої Європи. Бути вільним: як люди лісу і мандрівні лицарі.
